Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Наша гордість
- Воїни - Герої Сутковецької ЗОШ
Дильовий Ігор Миколайович
Левицький Сергій Сергійович
Перхайло Павло Олександрович
Гринишен Володимир Володимирович
Мазур Василь Геннадійович
Довгий Анатолій
Присяжнюк Ігор
Жарій Вадим
Вадим Жарій
Вадиму Жарию лише 23 років. Худенький, сором’язливий сільський хлопець з багатодітної сім’ї (має ще брата і сестричку).
Шість років тому закінчив Сутковецьку ЗОШ І-ІІІ ст. Разом зі своїм другом мріяли піти до армії. Друга взяли одразу, а Вадиму не вистачило ваги (важив менше 50 кг). Наполегливо просився. Взяли контрактником.
Спочатку служив у м. Яворів Львівської області. Пізніше потрапив до 24-ї механізованої бригади.
Війну 8 березня 2014 почав стрільцем. 22 травня перевели на водія-механіка БМП-2.
Де тільки не воював: і в Луганській, і в Донецькій області.
БМП Вадима підірвався під с. Хрящувате Луганської області – наїхали на фугас. З екіпажу були поранені три бійця, Вадим постраждав найбільше.
Першим до місця трагедії прибув командир бригади. Він покликав хлопця по імені, той подав знак, що живий. У цей час продовжився бій, зі всіх сторін посипались гради. Усі бійці поховались в укриття. Вадим залишився один серед поля бою. Думав, що це вже все. Йти не міг, а отже, врятуватись не було можливості. Але знайшовся сміливий товариш, який, не дивлячись на вогонь зі сторони ворога, витягнув його з поля бою.
Через важке поранення та велику втрату крові довелось терміново оперувати. Прямо під відкритим небом, на полі бою!!! Слава Богу, вижив. Вже прооперованого Вадима доправили до Харківської лікарні. Пізніше – до Києва, де він перебував 2 дні у реанімаційному відділенні. Вадим отримав найсерйозніші поранення черевної порожнини: йому видалили нирку, селезінку, підшили печінку. Тріщина таза, осколкові поранення правої руки. Опіки обличчя, перелом кисті правої руки і був відірваний мізинець, який вдалося пришити. Вадим не ходить.
На сьогодні Вадим здоровий та життєрадісний, але завдані рани не дають про себе забути.
Бажаємо йому здоровя та успіхів в задуманому.
Роман Лабань
Роман Лабань
Народився Роман 29 серпня 1993 року у с. Сутківці Ярмолинецького р-ну Хмельницької області.
В школі зростав веселим, життєрадісним хлопчиком. Жодне шкільне свято не обходилось без його участі. Завжди усміхався, вмів пожатрувати.
Після закінчення школи вступив до Київської академії внутрішніх справ. Приїжджаючи на канікули, завжди говорив, що ця робота – це його і він вибрав правильний шлях в житті.
Закінчивши навчання, проходив службу у зоні АТО.
Останній раз був у відпустці вдома у грудні 2014 р.
17 лютого, у бою під Дебальцево Ромчика не стало…
Немає слів, щоб виразити своє співчуття рідним Романа, особливо батькам, які виростили справжнього героя.
Ми тебе ніколи не забудем, Ромчику! Ти назавжди залишишся в наших серцях. Вічна тобі пам’ять!
Роман Дуб
Дуб Роман
Дуб Роман
Прекрасний, казковий світ дитинства, незабутні шкільні роки. І де би не була людина, її думки повертають туди, де не було турбот, де відчувала себе захищеною. А якщо дороги повертають додому, то неодмінно і до рідної школи.
Так і в Дуба Романа… Не встиг повернутись додому із буремної зони АТО, натішитись маминим теплом, поспілкуватися з рідними, наступного дня – у школу. Пройшовся знайомими стежинами, підтягнувся на турніку на стадіоні, зайшов у клас. До болю все рідне, знайоме. Коли це було? Невже тільки 5 років минуло? Торкався пальцями парти, де сидів. Не хотілось ні говорити, ні з ким спілкуватись, тільки тиші, тиші, тиші… Мовчки вийшов із школи…
З розумінням віднісся педагогічний колектив до цього. Не лізли в душу з різними запитаннями, мовчки здоровались, а чоловіки подавали руку. Дали можливість оговтатись від пережитого. А пережив він дійсно немало: і бої під Луганськом, потім Донецьк. На очах гинули товариші, в одному з боїв ледь не втратив найкращого побратима, односельця – Жарія Вадима.
А в цей час у школі проводили ярмарки, де всі учні старались якнайбільше вторгувати грошей, щоб хоч чимось втішити воїна.
Непомітно спливли два тижні. Через два дні знову в частину, що у Яворові, а там і на східні рубежі нашої Батьківщини.
«Ну що ж, пора організовувати зустріч», – вирішили старшокласники. Їх підтримали вчителі…
Святково прибраний клас, на стіні проектор, на столі букет осінніх квітів. Коли зайшла в клас, серед облич старшокласників не одразу знайшла його. Уявлявся статечний, мужній юнак. А натомість – хлопченя, ще дитяче, знайоме обличчя, та ж посмішка. Невже такі вони, наші захисники? Діти, яким ще вчитись, до дівчат бігати на побачення…
З любов’ю відібрані фото класного керівника Олесі Олегівни швидко повернули у шкільні роки. Ось Роман разом з однокласниками серед дерев шкільного саду, он на фоні Сутковецької церкви, а там у класі… Якщо спочатку відчували його хвилювання, то після перегляду фотографій очі засяяли, на обличчі з’явилась посмішка. А далі пішли запитання:
– Як склалось твоє життя після школи? Як опинився в зоні АТО?, – інтересувались вчителі.
Хлопців більше цікавили технічні питання: яка у нас зброя, техніка, чи не підводить; як озброєний противник. З інтересом передивились привезене відео, де Роман відзняв як стріляють «Гради». Пояснив, що одним залпом 4 установки накривають територію 24га. А це випалена земля, зруйновані будинки, техніка, люди. Дівчата розпитували про побут, про друзів, про допомогу волонтерів. Учні зосереджено ловили кожне слово.
– Яким повинен бути сучасний солдат? – запитали випускники.
– Загартованим, фізично та інтелектуально розвиненим, мати блискавичну реакцію. Повірте, часу для молитви немає, – така була відповідь.
– Чи дуже страшно там, куди ти повертаєшся? – це питання інтересувало всіх.
– Так, але є почуття обов’язку. Наказ потрібно виконувати, – відповів Роман. – Але я хочу побажати, щоб ніхто з вас не пройшов того, що довелось пережити мені і моїм побратимам.
«Повертайся! Адже у тебе ще все попереду: будувати дім, ростити сад, створювати сім’ю», – закликом звучали слова завуча школи Людмили Олександрівни.
«Повертайся живим» – пісня у виконанні сестер Тельнюк та вдало підібране відео завершили зустріч і навернули сльози у всіх присутніх. Непомітно спливли 45 хвилин.
А далі була загальношкільна лінійка… Аплодисментами, стоячи, зустрічали школярі, вчителі, технічний персонал Дуба Романа, воїна АТО, нашого героя. «Так точно, як у рекламному ролику, тільки персонажі свої, рідні», – блискавкою промайнуло в голові… Найменші з інтересом розглядали солдата, старші – з повагою, вчителі – з гордістю. А було багато й таких, які з трудом тамували сльози, ковтали важкий клубок, що підкочувався до горла, не давав говорити. Урочисто звучали слова сучасних поетів у виконанні педагога – організатора Івасюк Оксани Іванівни:
Наші хлопчики, наші солдати!
Ми вас будемо дома чекати!
Чим підтримати, чим врятувати?
Повертайтесь живими, солдати!
Від імені всієї школи голова учкому Молярчук Альона вручила подарунок. На прощання кожен клас підготував побажання, але в кожному були слова: «Повертайся живим. Хай найскоріше закінчиться війна. Хай буде мир!»
Войціх Сергій
Народився 24 червня 1981 року. Закінчив школу у 1998 році.
Одразу по закінченю школи пішов навчатися у Авіаційне училище м.Київ.
2013 році почав служити у Хмельницькій військові частині на Дубово.
У 2015 році двічі був у АТО.
В даний час перебуває в зоні АТО.
Молярчук Олександр